Хто переведе країну через Майдан? - POLSKA УКРАЇНА

Політична криза, спровокована масовими протестами, все більше поглиблюється. Ні влада, ні опозиція не демонструють готовності сідати за стіл переговорів і шукати компроміс. Шукати вихід з глухого кута громадянське суспільство змушене самостійно.

Півторамісячні протести і барикади на столичному Майдані, що втілюють їх, все більше перетворюються з форми громадянської активності в політичний інструмент, який намагаються використовувати в своїх цілях влада і їх опоненти. Влада вже готова списати на протестуючих громадян всі наявні і назріваючі проблеми – від несвоєчасних виплат бюджетникам до девальвації гривні. Глава уряду із завзятістю гідною кращого застосування регулярно попереджає співгромадян про насування розрухи і навіть банкрутство країни в разі продовження масових акцій. Представники влади голосно озвучують нібито скарги від мешканців столиці на пережиті ними незручності, пов’язані з перекриттям протестувальниками центру, але намагаються не афішувати результати власної діяльності, що проявилися, наприклад, у нездатності пожежних служб Харкова врятувати життя людям, які опинилися у полоні вогню на ювелірному заводі. В цілому ж нинішня команда дохазяйнувалась до того, що запобігти соціальному колапсу в кінці 2013-го року, за словами прем’єра, вдалося лише завдяки російському кредиту.

Опозиціонери, чиї спроби осідлати хвилю народного гніву виявилися не надто успішними, поступово перетворюються на заручників Майдану. Їх пропозиції стояти на ньому до президентських виборів не знаходять підтримки, а закликати співгромадян розійтися жоден з них не ризикує, побоюючись обвалу свого рейтингу. Націленість на президентську гонку породжує у опозиційних лідерів утопічні ініціативи на кшталт проведення загального страйку, який за відсутності в країні мережі профспілок неможливо організувати, або обіцянок призначити президентські вибори на 30 березня 2014 року, всупереч перехідними положеннями Конституції, де чітко прописана дата виборів – остання неділя березня 2015-го. Вони захоплено обговорюють перспективи висунення єдиного кандидата і формування перед виборами спільної команди, але ні слова не кажуть про програму дій в інтересах співгромадян на найближчий час. Власне політичне майбутнє для них важливіше теперішнього і майбутнього всієї країни.

Масові протести показали високий рівень розчарування українців владою, але вони ж оголили і ключову проблему політичної еліти країни – серед опозиціонерів немає лідерів, здатних об’єднати націю. Жоден з політиків не має достатнього рівня довіри, щоб очолити масштабний рух мас. Жоден з політиків, що виступали зі сцени Майдану так і не зміг дорости до рівня присутніх на ньому. Попит на гідних лідерів залишився не задоволеним, і це напевно вже найближчим часом призведе до появи нових осіб, що вийшли з народу. Подібно до того, як зараз у відповідь на нездатність політиків запропонувати протестувальникам програму дій, люди стали активно об’єднуватися в різні громадянські спільноти, такі як Громадянська платформа “Майдан”, і самостійно займатися вирішенням спільних проблем.

Подальше зростання громадянської активності та нові форми її прояву не вигідні ні влади, ні опозиції. Тому перші намагаються протидіяти стандартними методами тиску, другі – за кожною громадською ініціативою бачать руку Банковій і звинувачують активістів громад в провокаціях. Під час проведення акцій з благоустрою учасникам спільноти “Майдан” вже довелося зіткнутися з протидією так званих політичних господарів регіонів: у Рівному та Івано-Франківську їх робота викликала невдоволення “свободівців”, а в Дніпропетровську і Харкові – представників Партії регіонів. Бажання політичних сил придушувати будь-які спроби підірвати їх монополію в електоральних заповідниках зрозуміле, але навряд чи це відповідає інтересам усього суспільства, що делегувало їх на владний Олімп.

Українці відмовилися від вже звичного за два десятки минулих років томління в очікуванні обіцяних політиками реформ. Вони втомилися спостерігати за їх участю у тривалому до непристойності політичному шоу, в той час як всі сфери життя суспільства вимагають невідкладних перетворень. Вони знайшли вихід в самоорганізації і досягнуті перші результати стали потужним імпульсом для просування вперед у цьому напрямку. Відповівши на питання про те, як можна самостійно, не стикаючись з владними структурами, забезпечити свою безпеку і ефективно упорядкувати місто, вони незабаром візьмуться за інше: “А навіщо потрібна така влада, якщо без неї можна обійтися?” І в цьому – ключова загроза для чинної влади і її опонентів. Адже активні громадяни вже зараз змогли частково взяти на себе функції деяких державних інститутів, і поступово накопичуваний ними соціальний капітал при бажанні дуже легко може трансформуватися в політичний.

Саме тому політики всіх мастей єдині в одному – будь-якими засобами стримати виринувше на оперативний простір громадянське суспільство. Вони не зацікавлені в об’єднанні розумних, самодостатніх, заможних і незалежних українців. Це загрожує їхньому майбутньому, причому не тільки політичному. Вони побоюються різкого збільшення рівня відповідальності громадян та їх готовності діяти. Вони бояться власного народу. Але неспроможність нинішніх вождів партій-важковаговиків стає все більш очевидною, тому самозапускний механізм громадянської активності вже не зупинити.

leave a reply